З появою нових штамбових сортів гороху та збільшенням потреби в білку даної культури в країнах ЄС, горох став достатньо зручною в вирощуванні та перспективною культурою.

     На даному етапі, при вирощуванні цієї культури, необхідно розуміти деякі її біологічні та фізіологічні особливості. Зокрема, враховуючи, що ця культура є білковою, вона вимагає значного живлення для досягнення урожаю на рівні 4,0-7,0 т/га (мал.1.).

      Отже, як видно з діаграми, горох споживає багато азоту для формування урожаю, але він, в той же час, відноситься до культур, які вступають в симбіоз з бульбочковими бактеріями виду Rhizobium Leguminosarum.

      Даний вид азотофіксуючих бактерій достатньо поширений в наших ґрунтах. Але в ґрунті є також й інші види неефективних і проміжних типів азотофіксуючих мікроорганізмів, а це може призводити до неефективного симбіозу (невисока чи відсутня азотофіксуюча здатність бульбочкових бактерій), зокрема на полях, де дана культура не вирощувалась 4 і більше років. В той же час, зараження кореневої системи неспецифічними малоефективними штамами бульбочкових мікроорганізмів викликає резистентність до проникнення специфічних азотофіксуючих мікроорганізмів.    Виходячи з цих особливостей, ми повинні розуміти за яким типом технології маємо вирощувати культуру.

      Якщо не планується інокуляція, то потрібно збільшувати азотне живлення до 50 % азоту (відповідно до запланованого урожаю), припускаючи, що решту азоту рослини будуть отримувати за рахунок симбіотичної діяльності з штамами азотофіксуючих мікроорганізмів, а також з ґрунту, в результаті розкладання органічних решток та нітрифікації. Важливе значення має і вибір добрив, адже значне збільшення нітратної форми азоту в ґрунті, на початкових етапах росту і розвитку гороху, зупинить процес асиміляції азотофіксуючими мікроорганізмами його кореневої системи. Виходячи з цього, на бідних ґрунтах з низьким вмістом нітратної форми азоту, можна застосовувати невеликі стартові дози аміачної, аміачно-кальцієвої селітри в дозі 30-40 кг/га д.р., решту запланованого азоту давати по вегетації культури чи використовувати КАС в дозі 60-80 кг/га д.р. На родючих ґрунтах перевагу потрібно віддавати застосовуванню карбаміду (в повній нормі під передпосівну культивацію), так як він має тривалий період переходу в нітратну форму і забезпечить наявність її в більш пізніші фази росту та розвитку рослин, коли це буде менше шкодити проникненню бактерій в корені та процесу азотофіксації.

      При виборі технології, що передбачає інокуляцію насіння, на бідних ґрунтах використовують лише стартові невеликі дози добрив у вигляді аміачної, аміачно-кальцієвої селітри в дозі 20-30 кг/га д.р. та КАСу 30-50 кг/га д.р. (передпосівна обробка ґрунту). На родючих ґрунтах  - азот в складі комплексних добрив, а решта - в вигляді інтенсивних позакореневих підживлень (в тому числі карбамідом).

      Важливо також розуміти й особливості використання інокулянтів на бобових культурах. При плануванні обробки насіння фунгіцидом, інсектицидом та інокулянтом, ми повинні розуміти, що ймовірність знищення фунгіцидом азотофіксуючих бактерії є досить великою, тому дані обробки потрібно розмежовувати в часі. Так, фунгіцидом і інсектицидом насіння обробляється завчасно до посіву, підсихає і вже потім, безпосередньо перед посівом (не більше як за 24 години),  обробляється інокулянтом. Можна використовувати інокулянти порошкоподібної форми (безпосередньо в сівалку або при таруванні мішків) – це зменшить ймовірність їх загибелі від дії хімічних речовин.

      Необхідно пам’ятати, що прямі сонячні промені (ультрафіолет) знищують азотофіксуючі бактерії, тому всі технологічні процеси повинні плануватись так, щоб оброблене інокулянтом насіння чи сам інокулянт не потрапляли під прямі сонячні промені.

Рекомендації, спрямовані на усунення дисбалансу живлення та

розкриття потенціалу культури, розроблені агрономом-консультантом,

кандидатом сільськогосподарських наук, практиком Кифорук В.В.